Святитель Іоанн Златоуст

Святий Іоанн народився в Антіохії у батьків Секунда та Анфуси. Його батько, Секунд, займав високе військове становище й володів значними статками. Незабаром батько сім’ї помер, і Анфусі довелося самій виховувати дітей (від повторного заміжжя Анфуса відмовилася). Освічена мати не шкодувала коштів, щоб забезпечити своєму синові всебічну освіту. Коли Іоаннові було 14–15 років, він став свідком усіх спроб імператора Юліана Відступника побороти християнство. З 18 років Іоанн навчався у відомих язичницьких учителів, таких як Ливаній та Андрагафій. Ритор Ливаній захоплювався талантами Іоанна і на запитання, поставлене йому перед смертю, кому посісти його місце, відповів: «Іоаннові, якби його не відібрали християни». Після закінчення навчання Іоанн виступив як адвокат і мав блискучий успіх. Але невдовзі в Іоанна з’являється рішення залишити світ. Разом зі своїм другом Василієм (згодом єпископом Селевкійським) вони віддалися пустельним подвигам, пройшли школу подвижництва, де вивчали Святе Письмо.

У віці 22 років Іоанн прийняв хрещення, а після смерті матері повністю присвятив себе іночим подвигам. Близько 374 року він написав книгу «Про священство», у якій показав велич священничого сану й відповідальність пастиря перед Богом. Чотири роки Іоанн провів у чернечій обителі (375–379), і ще два роки — у печері. Надмірні подвиги підірвали його здоров’я й спричинили шлункову хворобу, від якої він страждав упродовж усього життя. Це змусило його в 380 році залишити усамітнення й повернутися до Антіохії. У 381 році святий Мелетій рукоположив Іоанна в диякони, а в 386 році, у віці 39 років, Іоанна було поставлено в сан пресвітера. Своє служіння він проходив із цілковитим усвідомленням великої відповідальності. Тут ним було виголошено багато проповідей, у яких пастир закликав народ до морального виправлення.

Тим часом у 397 році помер константинопольський патріарх Нектарій, і, оскільки слава про Іоанна була велика, за указанням імператора Аркадія Іоанна таємно вивезли з Антіохії, і в 398 році він був рукоположений у сан архієпископа Константинопольського.

Константинополь любив красномовних проповідників. Але в особі Іоанна вони зустріли інше — істинного пастиря. Життя столичного суспільства характеризувалося численними пороками й недоліками, до яких новий архієпископ не міг ставитися байдужо. У своїх проповідях він викривав вищі класи за пристрасть до багатства; світських жінок він докоряв за пристрасне захоплення прикрасами й нарядами. Таким чином, у Іоанні Златоусті розчарувалися представники влади, бо він був не лише блискучим проповідником, а й пастирем, який захищав інтереси народу й Церкви. Вищі класи були невдоволені Золотоустим. Незадоволення проявило і столичне духовенство, яке звикло жити в розкоші. Одним із найзапекліших ворогів Златоуста став Феофіл, архієпископ Александрійський.

Перше виступлення проти Іоанна Златоуста сталося у справі так званих «довгих братів» (цих монахів, переслідуваних Феофілом, було вигнано з їхніх місць; Іоанн, співчуваючи їхньому становищу, дав їм притулок і сам клопотав за них перед Феофілом). Феофіл почав різко дорікати Златоусту за втручання в справи чужої єпархії. За деякий час Феофіл прибув до Константинополя і, користуючись підтримкою імператриці Євдоксії, зібрав собор у передмісті столиці, при Дубі (у 403 році), на віллі імператора. Собор складався з ворогів Златоуста (сам свт. Іоанн на собор не з’явився). Святителя Іоанна засудили (було висунуто 29 звинувачень) і відправили у вигнання в Пренет, поблизу Нікомидії. Але незабаром після від’їзду Іоанна землетрус спонукав імператора, на наполегливі прохання імператриці, повернути Іоанна до Константинополя.

Приголомшливою була зустріч святителя: Босфор, вкритий безліччю суден, і прилеглі вулиці міста сяяли незліченною кількістю вогнів. Народ увів Іоанна до церкви, де він виголосив блискуче слово з багаторазовим повторенням слів «благословен Бог»: «Сталося добре — благословляй Бога, і добре залишиться. Сталося зле — благословляй Бога, і зле припиниться».

Однак минуло лише кілька місяців, і буря спалахнула знову.

Біля храму святої Софії відбулося відкриття статуї імператриці, де Золотоуст здійснював богослужіння. Крики натовпу було чутно в самому храмі, і це дало Золотоустому привід сказати слово з натяками на імператрицю: «Знову Іродіада несамовитіє, знову шаленствує, знову танцює, знову шукає голови Іоанна». Євдоксія розлютилася. У самий день Пасхи (404 року) Золотоуста взяли під варту, а солдати, що увірвалися до церкви, вчинили в ній дике свавілля. Нарешті, 9 липня 404 року, на п’ятий день після П’ятдесятниці, було видано офіційний наказ про усунення святителя Іоанна.

Місцем заслання стало село Кукуз у Малій Вірменії. Тут він прожив близько трьох років. Теплий прийом місцевих жителів і можливість займатися трудами та вести листування дратували ворогів Золотоустого. Через їхні підступи імператор видав указ про відсилання святителя ще далі — до міста Пітіуни. Але до нового місця заслання святитель не дійшов. Змучений переходами, грубим поводженням конвою, а також хворобами, святий Іоанн Златоуст преставився 14 вересня 407 року біля склепу святого Василіска близько Коман. Його останніми словами були: «Слава Богу за все».