Цариця неба і землі: чому існує так багато ікон Богородиці?
Різноманітність ікон Богородиці вражає уяву. За підрахунками фахівців, число вшанованих ікон Божої Матері, досягає близько семиста.
В історії християнства є країни і народи, які відчували свій тісний зв’язок з Богородицею. У їх числі, наприклад, Грузія - за переказами, ця земля випала Діві Марії за жеребом для проповіді, і Божа Матір назавжди обіцяла Грузії своє заступництво. На Афоні Богородиця вшановується ігуменею Святої гори. У Західній Європі Вона іменувалася Королевою Польщі. А в середні віки Лівонія (частина Латвії) називалася «Тера Маріана» - земля Марії.
Але все-таки на Русі Богородицю вшановували особливо. Одна з перших церков в Києві - Десятинна, побудована ще князем Володимиром, була присвячена Богородиці (святу Успіння).
У XII столітті князь Андрій Боголюбський навіть ввів в церковний календар нове свято - Покров Пресвятої Богородиці, офіційно позначивши тим самим ідею заступництва Божої Матері Русі.
За десять століть християнської культури написано безліч гімнів Божій Матері і створена численна кількість ікон, багато з яких прославилися як чудотворні, велика кількість із них були свідками і учасниками нашої багатостраждальної історії.
Ікона на Русі була і образом, до якого зверталися з молитвою, і книгою, за допомогою якої навчалися основ віри, і святинею, і головним багатством, яке передавали в спадок з покоління в покоління. Велика кількість ікон в церквах і будинках віруючих до цього дня дивує іноземців. Ікони Богородиці тим більше улюблені, що Її образ, близький народній душі, здається доступнішим, йому відкривається серце.І при всій доступності цього образу кращі ікони містять глибокий богословський зміст. Образ Богородиці сам по собі такий глибокий, що богородичні ікони виявляються однаково близькі і простій безграмотній жінці, яка в любові своїй до Матері Божої приймає кожну богородичну ікону за самостійну особу, і інтелектуалові-богословові, що вбачає навіть в найпростіших канонічних образах складний підтекст.
Вчення Церкви про Богоматір безпосередньо пов’язане з христологічним догматизмом і засноване перш за все на таємниці Боговтілення. Через іконописний образ Богородиці розкривається глибина боголюдських стосунків. Діва Марія дала життя Богові в Його людській природі - творіння вмістило Творця, і через це прийшло спасіння до Неї і до всього людського роду. Христоцентричність ікон Богородиці - вірна навігація, яка допомагає розібратися в морі різних іконографій. На більшості ікон Божої Матері Вона зображена з Младенцем. Їх стосунки, представлені на іконі, можна розділити за трьома християнськими чеснотами - віра, надія, любов - і так запам’ятати типи іконографії. Отже:
Віра – іконографія, що отримала назву Знамення або Оранта. Богородиця представлена із здійнятими до неба руками, на Її грудях розташований медальйон (або сфера) із зображенням Спаса Еммануїла. Медальйон символізує і небо, як обитель Бога, і лоно Богоматері, в якому втілюється Спаситель. Христос втілився через Богородицю, Бог став людиною - в це ми віримо.
Надія – іконографія називається Одигитрія. На цих іконах Богородиця тримає Младенця Христа і на Нього показує рукою, направляючи тим самим увагу тих, що моляться до Спасителя. Младенець Христос правою рукою благословляє Матір, а в Її особі і всіх нас, в лівій руці тримає згорнутий сувій — символ Євангелія.
Христос сказав про себе: «Я шлях, і істина, і життя» (Ін. 14: 6), а Богородиця Та, хто допомагає йти по цьому шляху, — вона наша ходатаїця, помічниця, наша надія.
Любов - іконографія Умеління або Елеуса — що «милує», як її називають греки. Це найбільш ліричний зі всіх типів іконографії, що відкриває сакральну сторону спілкування Матері Божої зі Своїм Сином. Іконографічна схема представляє фігури Богородиці і Младенця Христа, що пригорнулися один до одного лицями. Голова Діви Марії схилена до Сина, а Він обіймає Матір рукою за шию.
У цій зворушливій композиції поміщена глибока богословська ідея: тут Богородиця представлена не тільки як Матір, що пестить Сина, але і як символ душі, що знаходиться в близькому спілкуванні, в любові з Богом.
У церковній поезії Богородиця величається «чеснійшою Херувим і славнійшою без порівняння Серафим», «Матір’ю Світла». Візантійська гімнографія з’єднала в собі риси пишної східної поезії і глибокої грецької метафорики. На Русі в тонкощі богослов’я тоді не дуже вникали, але шанування Богоматері носило не менш високий і поетичний характер, ніж у Візантії. Образ Богородиці знайшов риси Заступниці та Покровительки.
Четвертий тип іконографії Богородиці – акафістний – заснований на гімнографії. Її іконографічні схеми будуються за принципом ілюстрації того або іншого епітета, яким Богородиця величається в акафісті або інших творах. Прикладів ікон акафістних — велика кількість, і в більшості своїй це пізні іконографії, створені не раніше XVI – XVII століть, в той період, коли богословська думка втрачала свою глибину і оригінальність, і її напрям більш розливався по поверхні, ніж йшов углиб.
Існує передання про те, що найпершу ікону написав апостол Лука, причому є навіть така іконографія, де апостол пише, а Богородиця йому позує. У істориків в цьому є сумніви, але Передання виникло не на порожньому місці. Ми знаємо з Нового Завіту, що апостол Лука був лікарем, освіченою людиною, про те, що він був художником, в Писанні не сказано, до того ж іконописання як традиція виникло не раніше IV століття. Але саме в Євангелії від Луки більше всього говориться про Богородицю, і саме апостол Лука створив для нас образ Богородиці. А оскільки Євангеліє в давнину називали словесною іконою, як і ікону називали живописним Євангелієм, то в цьому сенсі можна сказати, що апостол Лука був першим іконописцем, хоча прямо пензликом по дошці, швидше за все, не водив.
Існує ще один переказ про першообраз: коли святі апостоли Петро і Іоанн Богослов проповідували в Лідді, неподалік від Єрусалиму, там був споруджений для новонавернених храм. Прийшовши до Єрусалиму, апостоли просили Матір Божу відвідати і Своєю присутністю освятити та благословити храм. Пречиста Діва відповіла, що буде там з ними. І прийшовши в храм, апостоли побачили на одному з опорних стовпів чудової краси нерукотворний образ Пресвятої Богородиці. Ця ікона — Ліддської Божої Матері — вшановується до цих пір. У науковому співтоваристві найранішими зображеннями Богородиці вважаються жанрові сюжети з живопису катакомб — сцени Благовіщення (катакомби Прискілли II століття) і сцени Різдва Христового (катакомби святого Севастіана III – IV століть).
Але все це швидше протоікони, перші ж ікони у сенсі цього слова з’являються тільки після Ефесського собору 431 року, де було затверджено вшанування Діви Марії як Богородиці.