Димитрівська батьківська субота
Свята православна Церква під час кожної Божественної літургії поминає всіх усопших православних християн. Але є ще - особливі дні, в які по церковному уставу предписується поминати спочилих. До числа таких днів належить і субота, найближча перед днем пам'яті святого великомученика Димитрія, звідки вона і бере свою назву. Димитрівська субота встановлена великим князем Димитрієм Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі в 1380 році. В Троїцькому монастирі пом'янули православних воїнів, які пали на на війні, заупокійним богослужінням. З часом склалася традиція здійснювати таке поминання кожен рік. В майбутньому в цей день стали поминати не тільки воїнів, які за віру і Батьківщину залишили на полі бою своє життя, але і всіх спочилих православних християн.
Після смерті, по вченню Церкви, є дві вічності: або вічне блаженство праведників, або вічні муки грішників. Коли людина помирає, то вона вже нічим не може собі допомогти. Саме тому молитва за спочилих дуже необхідна і приносить їм велику користь. Святитель Кирил Ієрусалимський пише: «Ми віримо, що превелика буде користь душам, за які возноситься молитва».
Про силу молитв за наших спочилих ми можемо судити з наступного життєвого випадку. Одного разу старенька жінка провела на війну свого внука. Довго чекала його, але він не повернувся. Старенька стала молитися, щоб дізнатися, де він. І одного разу вона бачить, як біля її хатинки ідуть багато людей. Всі були сумні, а в кінці ішов хворий, вимучений хлопець. Жінка впізнала в ньому свого внука. Хлопець, підійшовши до старенької, зміг тільки сказати: «Молись за мене, допоможи мені». Жінка посилила свою молитву. Через деякий час старенька знову побачила свого онука. Він був у білому вбранні, веселий, підійшов до неї і сказав, що вона вимолила його із тієї тяготи, в яку він потрапив за гробом. «Мені тепер добре».
Тому будемо завжди пам'ятати наших спочилих близьких, особливо православних воїнів: молитися за них, подавати милостиню, згадувати в церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою:
«Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»