"Пролунала твоя проповідь по всій землі..." Свт. Василій Великий
Василій Великий народився близько 330 р. у Кесарії. У сім'ї свт. Василія до лику святих зараховано матір Емілію (пам'ять 1 січня), сестру Макрину (пам'ять 19 липня), брата Григорія (пам'ять 10 січня). Батько був адвокатом, під його керівництвом Василій здобув початкову освіту, потім він навчався у найкращих учителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом (пам'ять 25 січня), а пізніше перейшов до шкіл Константинополя. Для завершення навчання св. Василій вирушив до Афін - центру класичної освіти.
В Афінах Василій Великий набув усіх доступних знань. Про нього говорили, що "він так вивчив усе, як інший не вивчає жодного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, наче не вчився нічому іншому. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, що мав глибокі пізнання в медицині, - це був наче корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо для людської природи".
В Афінах між Василієм Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, що тривала все життя. Близько 357 р. святий Василій повернувся в Кесарію, де незабаром став на шлях аскетичного життя. Василій, прийнявши Хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного керівника, він відвідав Єгипет, Сирію, Палестину. Наслідуючи наставників, повернувся в Кесарію й оселився на березі річки Ірис.
Навколо нього зібралися ченці. Сюди ж Василь залучив свого друга Григорія Богослова. Вони подвизалися в суворій стриманості; під час важкої фізичної праці вивчали творіння найдавніших тлумачів Священного Писання. Ними було складено збірку "Добротолюбіє", "Бесіди на Шестоднів", а також книги проти аріан. У 370 р. Василя звели єпископом на Кесарійську кафедру.
Він прославився своєю святістю, глибоким знанням Святого Письма, великою вченістю, працями на благо церковного миру і єдності. Серед постійних небезпек св. Василій підтримував християн, утверджуючи їхню віру, закликаючи до мужності й терпіння. Усе це викликало ненависть до нього аріан. Усі свої особисті кошти він використовував на користь бідних: створював богадільні, будинки для мандрівників, лікарні, влаштував два монастирі - чоловічий і жіночий.
Аріани всюди переслідували його. Св. Василю погрожували розоренням, вигнанням, тортурами і смертю. Він же сказав: "Смерть для мене благодіяння. Вона швидше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю".
Хвороби від юності, труди навчання, подвиги стриманості, турботи і скорботи пастирського служіння виснажили сили святителя, і 1 січня 379 р. він відійшов у вічність до Господа, коли йому було 49 років. Невдовзі Церква почала святкувати його пам'ять. Сучасник Василя Великого, єпископ Амфілохій (пам'ять 23 листопада) так оцінив його заслуги: "Він належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але в усіх країнах і містах всесвіту і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем спасенним"...