Навіщо ми поминаємо спочилих?

   У певні дні року Церква творить поминання всіх спочилих отців і братів за вірою. Панахиди, що вчиняються при цьому, зазначені уставом, називаються вселенськими, а дні, в які відбувається поминання, - вселенськими батьківськими суботами. Перша вселенська батьківська субота буває на М'ясопустній седмиці, перед початком масляної, що готує віруючих до Великого Посту.

   Підставою до встановлення  батьківської суботи послужило те, що у неділю седмиці м'ясопустної Свята Церква здійснює спогад Другого Пришестя Христового. Напередодні цього дня, в день, що передує Страшному Суду Христовому, Церква від Адама до сьогодення, здійснює спомин за спочилих.

«Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живі» (Лк. 20:38)

   Життя людської душі продовжується і після смерті. При чому життя людини вирішується після смерті не відразу, а після другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа, якого ми всі очікуємо. Коли живі, ми можемо це зробити самі, роблячи добрі справи, віруючи в Христа. Після смерті не можемо вплинути на власну посмертну долю, але це можуть зробити люди, які про нас пам'ятають. Найкращий спосіб це молитва за нього.

   Спочилі наші родичі вже не мають можливості принести покаяння перед Богом за свої вчинки. Але допомогти їм можемо ми, ще живі їхні родичі, близькі, просто брати у Христі. Завзята молитва, щедра милостиня можуть здійснити, воістину, чудеса. І головне диво – прощення гріхів і спасіння душі відбувається непомітно для нас, але від цього воно не втрачає своєї ваги.