"...Світло присносущне..."
Іісус, за оповіданням євангеліста Матвія, взяв "Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілія, які розмовляли з Ним. Озвавшись, Петро сказав Іісусові: Господи, добре нам тут; коли хочеш, поставлю тут три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Ілії. Поки він говорив, ясна хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: Це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте! Почувши це, учні попадали долілиць і дуже злякалися. Іісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: Підійміться й не бійтеся.Підвівши свої очі, учні не побачили нікого, крім одного Іісуса. Коли вони сходили з гори, Іісус наказав їм, говорячи: Нікому не розповідайте про видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих" (Мф.17:1-9).
Що означає ця розповідь у Євангелії, яке місце цього таємничого явлення слави в земному служінні Христа? Адже навряд чи хто буде сперечатися з тим, що образ Христа в Євангелії є насамперед образом смирення.
На запитання про сенс цього прославлення Церква відповідає не поясненнями, а самим святкуванням, тією радістю, з якою вона щороку згадує Преображення. Одне слово домінує в цьому святкуванні, в усіх його молитвах, піснеспівах, читаннях. Слово це – «світло».
У світі темно, холодно, страшно. І цієї темряви не в змозі розсіяти світло фізичне, навіть навпаки - воно ще страшнішим і безнадійнішим робить людське життя, яке в стражданнях і самоті невблаганно прямує до смерті й до небуття. Все приречене, все страждає, все підпорядковане незрозумілому і безнадійному закону зла і смерті. І ось у світі з'являється Людина смиренна, яка не має ніякої земної влади. Ця Людина – Христос. Він каже людям, що царство темряви, зла і смерті, в якому вони перебувають, - це не справжнє життя, це не той світ, створений Богом, що зло, страждання і саму смерть можна й треба перемогти, і що Він посланий Богом, Отцем своїм, щоб врятувати людей від страшного поневолення зла і смерті.
Людство забуло про свою справжню природу і покликання, відреклося від них. Воно повинне навернутися, побачити те, що розучилося бачити, почути те, що вже нездатне почути. Має знову повірити, що добро - сильніше за зло, любов - сильніша за ненависть, життя - сильніше за смерть.
Христос зцілює, допомагає - усім віддає себе, та все ж, Його не розуміють і не чують. Він міг би явити свою божественну силу і славу і змусити їх повірити в Себе. Але Він хоче від них тільки вільної віри, вільної любові, вільного прийняття.
Господь таємно від світу і від людей, явив трьом з учнів своїх ту славу, те світло, те торжество, до якого вічно покликана людина. Божественне світло, що пронизує весь світ, що преображає людину. Божественне світло, в якому все набуває свого остаточного і вічного сенсу.
"Добре нам тут бути", - вигукнув апостол Петро, побачивши це світло і цю славу. І з тих часів християнство, Церква, віра є постійним, радісним повторенням цього "добре нам тут бути!"
Крізь темряву і зло, крізь сірість і буденність світу, як промінь крізь хмари, - сяє це світло. Його знає душа, ним утішається серце, ним постійно живе і таємниче преображається наше життя.
"Господи! Добре нам тут бути!" О, якби ці слова стали нашими, якби вони могли стати відповіддю нашої душі на дар Божественного світла, якби могла наша молитва стати молитвою про преображення, про перемогу світла!..
"Нехай засяє і нам, грішним, світло Твоє присносущне!"