Варвара - невіста Христова прекрасна
Здавна Великомучениця Варвара була однією з найулюбленіших у народі святих.
Вона була зовсім юною, ця дівчина, що жила на рубежі III і IV століть у Малій Азії, але історія її настільки вражаюча, що не забулася і через століття, її знають у всіх куточках християнського світу. Надзвичайно вродлива, вихована в розкоші, Варвара була донькою одного з впливових правителів - Діоскура, але, дізнавшись про Христа, прийняла Його вчення всім серцем і з легкістю зуміла переступити через усі блага світу заради того, щоб бути гідною покликання християнки.
На її долю випало найтяжче випробування: за відмову зректися євангельського вчення і принести поклоніння неправдивим богам Варвару піддали найжорстокішим тортурам, не пощадивши ні віку, ні дівочої ніжності. Їй довелося витримати такі катування, які міг би витримати не всякий чоловік. Дівчину били воловими жилами, палили її тіло вогнем, стругали залізними пазурами, зірвавши з неї одяг, тягнули містом... Але, напевно, важчим за фізичні й моральні муки від ображеної чистоти був біль за батька. Головним гонителем і катом Варвари стала найближча для неї людина!
У настановах нашого сучасника - відомого афонського старця Іосифа Ватопедського - є одне спостереження, яке дає змогу глибше зрозуміти історію цієї святої і ту страшну метаморфозу, якої зазнала природна батьківська прив'язаність: "Коли немає стриманості й любові духовної, від почуттів народжуються пристрасті". Адже батько любив свою доньку понад усе на світі, дбав про неї, беріг і думав про вибір для неї достойного нареченого, проте нездоланним "порогом" стало питання про віру. Неосвячене істинною любов’ю, любов’ю у Христі, почуття отця Варвари буквально розпалося під дією пристрастей і оман. Теплота обернулася на нестримну ненависть, батьківське піклування - на непомірне владолюбство, ласка - на несамовите переслідування.
Її ж почуття, зміцнюване вірою і любов'ю до Господа, навпаки, зросло стрімко, набрало силу і простягнулося до вершин християнського подвигу - до готовності віддати життя за Того, Хто був втіленою Любов'ю. Під тортурами вона боялася вже не болю, а тільки відступити від Істини, боячись упустити дороговказну зірку віри, і Господь надав їй сили. Дівчинка, яка ледь подорослішала, проявила в земній битві зі злом стільки ж мужності, скільки загартовані в походах римські легіонери, які обрали християнство і віддавали перевагу смерті, а не участі в язичницьких культах.
Свята Великомучениця Варвара традиційно була однією з найулюбленіших і найшанованіших святих. Якщо в традиційному суспільстві християн вражала насамперед міцність її віри, то в новому світі, де переважають матеріальні цінності, засяяла ще одна грань її образу - безкорисливість і та рішучість, з якою вона переступила через земні блага.
Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті було перенесено до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081-1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись із князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де вони перебувають і тепер - у кафедральному соборі святого князя Володимира.