ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ. ДУХОВНІ ЧИТАННЯ
ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ
Возлюблені брати і сестри!
Сьогодні, у шосту неділю Велику посту, свята Церква вшановує одну з головних подій земного життя Спасителя — Вхід Господній в Єрусалим. Це свято відкриває Страсну седмицю і символізує Друге пришестя Христа як Царя світу і праведного Судді.
Христос смиренно ступає на підніжжя Єлеонської гори як Спаситель, Котрий добровільно розпинається за гріхи людства. Збуваються старозавітні пророцтва про прихід довгоочікуваного Месії, лютують первосвященики, наближається Пасха.
Коли Спаситель спускався з гори, народ йшов попереду і голосно виголошував: «осанна Сину Давидовому! благословен Грядущій в ім’я Господнє! осанна у вишніх!» (Мф. 21, 9). Також люди різали гілки з пальмових дерев і стелили по дорозі, інші знімали із себе верхній одяг і розстеляли його на шляху де проїжджав Христос. Це вони робили для Спасителя, віддавали йому честь як переможцю смерті. Напередодні входу в Єрусалим, Іісус Христос звершив неймовірне чудо, Він воскресив Лазаря із мертвих, не дивлячись на те, що він вже чотири дні пролежав у гробі, його тіло вже почало розкладатися. Ця подія тільки підтвердила Його Божественну силу і владу над смертю.
Таким чином, Вербна неділя — це урочистий і світлий день, який на короткий час долає скорботний настрій Великого посту та вказує на радість Святої Пасхи. Але святковий, радісний настрій Єрусалимських жителів тривав недовго, бо за Ним, наче тінь, уже йшла зрада Іуди, зрада народу, йшла тінь осуду єврейськими старійшинами, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що вигукували: «Осанна!», — за кілька днів кричатимуть: «Розіпни Його!».
Окрім історичного значення, сьогоднішня подія має духовний сенс. Єрусалим символізує людську душу, тому і вхід Господа до Єрусалиму — це вхід Бога в нашу душу, в наше серце. Тому звісно і ми сьогодні торжествуємо і ми сьогодні прославляємо Христа Спасителя, Який приходить щоби спаси нас. Святитель Миколай Сербський говорить, що «справжнє щастя отримує та людина, яка відкрила ворота свого духовного Єрусалиму – своєї душі – і прийняла Бога. Безбожник відчуває себе до відчаю самотнім, суспільство не може допомогти побороти цієї самотності, але навпаки тільки посилює цей стан. Той, хто прийняв Бога в свою душу, той в пустелі не буде відчувати самотності та відчаю. Ніхто не помирає вічною смертю окрім того, в кому помер Бог».
Дорогі брати і сестри, у святі Входу Господнього в Єрусалим яскраво показана слава Христа як Всемогутнього Бога і як Царя, сина Давидового. Сьогоднішнє свято ще раз підтверджує нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо радіти з Христом у Царстві Його, ми повинні відкрити Богу двері свого серця і своєї душі, щоби Господь жив в нас. І коли виконаємо це, то увійдемо з Спасителем у Царство Його де вічна радість і воскресіння.
…Ми, як діти, несучи знамена перемоги,
виголошуємо Тобі, Переможцеві смерті:
осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє