Життєвий шлях преподобносповідниці Софії Київської
Софія Гриньова народилася 1873 року у Москві та була старшою дитиною у сім’ї. Щасливе життя у батьківському будинку було недовгим, адже батько помирає дуже молодим від запалення легень. Мати стає вдовою в 26 років. Вихователем дітей стає колишня гувернантка сім’ї Гриньових, яка вже на тей час була ігуменею одного із монастирів. Перебуваючи більшу частину дня в монастирських стінах, діти, повертаючись додому, продовжували жити монастирським життям. Маленька Софія зображала із себе ніби ігуменею і роздавала всім благословіння.
Проходили роки. Софія поступила в Олександро-Маріїнський інститут. Недалеко від Оптиної пустині проживала її бабуся. Вона дуже полюбила цю обитель всім серцем, в результаті чого стала духовним чадом Оптинських старців. Одного разу після служби стався дивний випадок. Юна Софія коли підходила до хреста після закінчення літургії, отець Анатолій (Зерцалов) попросив, щоб пропустили «матінку ігуменію», вказуючи на дівчинку. Прозорливий старець гладячи по голові, сказав: «Яка ігуменія буде!». Це було першою ознакою її чернечого життя. Трохи пізніше преподобний Амвросій Оптинський вклонився в ноги майбутній святій. Цікавою подією є зустріч мами Софії із селянкою-калікою, яка сказала, щоб та не видавала заміж свою доньку тому, що «Я її уві сні бачила на іконостасі». Пізніше Софія їде до Києва, де вступає у Київську консерваторію, адже мала прекрасний голос. У студентські роки вона була життєрадісною, веселою дівчинкою. Із дитинства прагнення до Бога, все більше і більше горіло в її душі. Де вона б не перебувала, Господь не забував своєї обраниці.
Коли Софія була у своєї бабусі в Калузькій губернії, їй довелося взимку долати дві версти уздовж дрімучого лісу. Раптом до неї підійшов вовк та зупинився. Дівчинка перехрестила його та почала читати молитву. Поки вона читала, вовк стояв та не рухався. Тієї миті, уповаючи лише на Бога, вона дала обітницю, прийняти чернецтво.
Проходили роки і молодість манила Софію своїми яскравими фарбами. Але коли їй виповнюється 22 роки, хворіє ангіною. Лікарі припускали туберкульоз горла. Відчуваючи що кінець близько, вона запросила священника. Після Причастя Святих Христових Тайн, заснула, і стається диво. Її здоров’я почало відновлюватися. Софія виирішила виконати дану колись Богу обітницю, назавжди залишити світське життя. У Миколаївському монастирі, Софія відразу ж звернула на себе увагу не тільки строгістю життя, але й життєрадісним характером. Вона була дуже відкритою людиною і із великою любов’ю ставилася до всіх сестер обителі. Через заздрість до популярності Софія покидає цей монастир. Весь час матушка підтримувала постійний зв’язок із Оптинськими старцями, а старець Варсонофій став її незмінним духівником.
Місцем, в якому вона зростала, набувала мужності та духовного досвіду стала покинута церква на честь Іоанна Милостивого, навколо якого вона заснувала чернечу обитель на честь ікони Божої Матері «Відрада і Втіха». Цей майже зруйнований храм відносився раніше до Дугінського заводу, куди засилали на роботу колишніх арештантів. Матушка та сестри натерпілися чимало лиха від працівників, які у свою чергу прагнули вигнати їх із цього місця. Але віра в Бога та молитвами преподобного Серафима Саровського, особливо шанованого матушкою, допомогли сестра вистояти. Дуже часто сестри опинялися у безвихідному становищі, але кожен раз, після того як вони служили акафіст преподобному Серафиму Саровському, то всі проблеми дивним чином вирішувались.
У той час упокоїлася в Бозі ігуменя Покровського монастиря – велика княгиня Олександра (в чернецтві Анастасія). Покровський монастир був одним з найбільших обителей Києва. На його території діяла лікарня. В обителі було майже півтори тисячі черниць, було кілька церков, дитячий притулок, працювало безліч найманих робітників. Не могли знайти нікого, хто міг би замінити собою покійну настоятельку. Всі ті, хто був поставлений на її місце, дуже швидко показували свою нездатність до такої діяльності.
Якось матінка Софія вирушила в Санкт-Петербург у справах свого монастиря. Там, волею Божою, один з членів Священного Синоду, поспілкувавшись з приїжджою ігуменею, зміг розгледіти в ній той самий діамант, який вони так безуспішно шукали весь цей час. Для самої матушки Софії ця новина була повною несподіванкою. Вона приросла душею до своєї обителі і нікуди з неї їхати не збиралася. Багато сліз вона пролила, збираючись залишати своє дітище. Ще більше сліз пролили її духовні діти, проводжаючи свою улюблену матушку.
1913 році матушка Софія приймає постриг в чернецтво, до цього вона була пострижена у рясофор, та призначається ігуменею одного із найбільших монастирів країни. В роки Першої світової війни, обитель облаштувала лазарет, де лікувалось багато поранених солдат. Матінка Софія не тільки блискуче справлялася з усіма завданнями, вона змогла також завоювати глибоку любов і повагу всіх насельниць і робочих монастиря. Так, за короткий час вона стала для черниць Покровського монастиря нової матір'ю, якою до неї була велика княгиня Олександра. Але шлях на особисту Голгофу для ігумені вже почався. У 1917 році сталося зречення імператора Миколая від престолу. Восени того ж року озвірілими активістами був убитий митрополит Київський Володимир. Наставали смутні часи безправ'я, вбивств і великої різанини. У ці страшні роки матушка проходячи разом з народом весь ад цих років, всіма силами підтримує сестер монастиря і керує життям обителі.
З приходом більшовиків Покровський монастир закривають одним з перших і відразу ж заарештовують його ігуменю. Далі почалися тортури, нічні допити, переводи з однієї в'язниці в іншу, безглузді і безпідставні звинувачення. На запитання слідчого чи знає вона за що її заарештували, преподобна відповіла: «Я, як людина обмежена, не можу цілком відповідати ідеальному образу християнки-черниці…і думаю, що за цю невідповідальність християнського ідеалу я і стою нині перед Вами – земним суддею моїм по суду і волі вищої Правди Божої…».
У 1934 році ігуменія Софія приймає постриг у схиму. Незважаючи на всі випробування, вона вела себе мужньо та із смиренням несла свій хрест. Помирає 4 квітня 1941 року від нападу бронхіальної асми.
25 серпня 2012 року рішенням Священного Синоду УПЦ схиігуменія Софія була зарахована до лику святих сповідників Київської єпархії.
Преподобна мати Софіє, моли Бога за нас!